Одного разу (про це згадує Дурова в своїх «Записках»), втомившись від крику маленької Наді, вигнала її з карети на повному ході. Після цього інциденту батько віддав дитину на піклування своєму денщикові Астахову. До 18 років дівчина жила подвійним життям: вдень тужила за рукоділлям, до якого марно намагалася привчити її матір, а вночі носилася по околицях на жеребцеві Алкіді, якого таємно приручила. У 18 років її видали заміж.
Але навіть народження сина не зближувало подружжя. Надія, забравши дитину, повернулася в рідну домівку. На неї посипалися докори з боку матері і її рідні. І тоді Надія вирішила здійснити давно задуманий план. У вересні 1806 року вона втекла з будинку, дісталася до козачої частини, де і видала себе за дворянина Олександра Дурова. . . Так почалася її військова кар’єра. За проявлену хоробрість у війні з Наполеоном 1807 року «Олександр» був проведений в офіцери. Також проявила себе Дурова у війні 1812 року, була ординарцем …
Місця треба знати →